Сьогодні майже немає по ньому й сліду. Бо й сама назва помалу губиться в пам'яті молодших поколінь. Називався так невеликий пагорб на північний захід від Мукачева — в долині між Чернечою горою, Чернеком і Жорниною.

На початку XIII ст., коли Мукачево ще було невеликим містечком і ріка Латориця на всю широчінь нинішнього Росвигова незліченними рукавами пробивалася крізь пра­ліси у бік гори Ловачка, була долина цієї річки недоступ­ною. Особливо навесні, коли хвилі затоплювали низькі береги і вся низина перетворювалася на бездонний непро­хідний мочар, з якого примарно проступав самотній пагорб із владним замком на своїй вершині — мукачівська форте­ця. Не дивно, що саме ці мочарі за неспокійних воєнних часів були місцем рятунку від ворога...

Прийшов до того замка, де жив Корятович, один верхо­винець Щефан, хоче говорити з самим князем, а більше ні я ким. А князь Корятович був чоловік щирий, нікому ні в чому не відмовляв. Чи дав щось біднякові, чи словом розрадив, а все поміг. Вийшов він і до бідного верховинця, попросту вбраний, як і слуги, а Щефан і в голову собі не бере, а питає його, чи довго чекати. Засміявся Корятович та й каже:

Не за тридев'ять, і не за тридесять земель, а на Закар­патській Україні жив цар Володар. Добре жилося людям при ньому. Виганяли стада на пасовиська, а під горами ріс виноград, на долинах колосилося жито, пшениця, всяка пашниця. Але помер старий цар Володар, настав новий. А цей новий цар змія Веремія з Дунаю витягнув, до мука­чівських гір послав і сказав русинам кожного місяця зміє­ві в данину дванадцять немовлят давати...

Браму прикривав величезний підйомний міст, вартував її брамар, для якого було збудовано чотириаркову вежу.

Замок ділився на три частини, роз'єднані ровами, через які перекидалися менші підйомні мости. Це давало змогу обороняти самостійно будь-яку частину замка. Найсильні-шою була північна частина, найвища, а тому прозвана верхнім замком. То була справді невелика фортеця. Ниж­че був середній замок, а ще нижче — так званий...

Станеш на рівнині з південного боку від Мукачева, гля­неш на могутню красу Мукачівського замка, названого в народі Паланком, і не стримаєш хвилювання: таж стоїть він тут цілу тисячу літ, більше тисячі.

Понад десять століть минуло з того часу, як верховний вождь мадярів князь Алмош із сімома своїми племенами перейшов Карпати. І надумав він дати людям сорокаден­ний відпочинок, а заодно принести великому богу мадярів Годуру жертву подяки за те, що боронив їх у дорозі через гори. За старим звичаєм, то була велика жертва на вогні...

Село Новоселиця лежить на схід від Королева над Ти­сою, щось на вісім кілометрів під горою Фразинул, коло румунського кордону.

Славетний був розбійник-опришок Грегор Пинтя. Він грабував палаци й панів. Одного разу він потрапив у руки панам, і вони посадили його у в'язницю Хустського замка й мали повісити. Але Пинті пощастило втекти, і він вирі­шив помститися панам.

Зібрав військо з двохсот таких, як він, легіників, нака­зав змайструвати собі з в'яза дерев'яну гармату...

Пинтя ненавидів панщину. А панщина у Хусті збудува­ла замок, і пани там їли та пили.

Пинтя справив з граба гармату і поклав на неї залізні обручі. Гармату поставив на горі Чабрин і з тої гори роз­бив Хустський замок.

Як розбив замок, рушив зі своїми товаришами до Ясіня. Там мав коханку. Пинтю куля не брала. Коханці він по­казав...

Це було давно. Дуже давно. На троні сидів тоді прадід Марії-Терезії імператор Леопольд. У державі йшла війна між прихильниками Габсбургів, яких звали в народі ла-банцями, і куруцами — повстанцями проти королівської влади.

Сталося так, що в Хустському замку засіли лабанці. Комендантом фортеці  був  у  них  капітан  Таллош. Ватажок повстанців-куруців Емерик Текель вирішив вер­нути Хустський замок, це орлине гніздо, що мало велике значення у війні. Викликав до себе полковника Рославець-кого і дав наказ відібрати замок.

Облога затяглася. Військо куруців складалося з кінно­ти й піхоти, артилерії не було, хіба що кілька польових гармат, не придатних для облоги фортець. їх ядра ледве до­літали до високих мурів гордого замка...