Гуцули відрізняються також своєю мовою.

Гуцульський говір має багато власних відмін і в фонетиці і в морфології, і в лексиці та синтаксі. У лексиці відбилися особливі румунські і мадярські впливи, поза тим німецькі, грецькі, польські. Збереглося також немало слів і форм їх староруської мови. Гуцули, особливо жінки, говорили протяжно, перетягували поодинокі звуки, а се надавало говорові деякої співзвучності.

Гуцули використовували деякі оригінальні вислови, не зрозумілі тим, хто не знайомий з цим народом зблизька.  Кожен гуцул, вітаючись, сміливо казав: "А чи миром, братчику?” На запитання відповідали: "Миром”. Тобто, усе спокійно, щасливо."Миром, легіню”. "Ех, варе лихо, брате”,   означало, що справи кепські, сповіщали про щось лихе, нещастя. "Легіню,! Ей, легіню, легіненьку, легіню-легіньку!” – означало: "Ей, молодче жвавий, гарний і відважний”. Слабосилих називали "хмизом”, а боягузів – погордливо ”бойками”. Слово гляба (гяба) означало "неможливе діло”.

      "Ватра” – великий вогонь.

      "Кріс” – переносний пристрій для стрільби.

"Гарда” – жіноча прикраса на шию, зроблена з сороковців скріплених у три ряди.

"Силянка”- жіноча прикраса на шию з різнокольорових пацьорок.

"Байбарак” або "петик” – звичайний сердак, але без клинів.

"Сембрині” – служба у когось.

"Сембрилі” – винагорода за службу.

"Царинка” – красива лука. .

"А цур на тебе” – ганьба на тебе.

"Цуратися” – відрікатися.

"Челідина” ("Челядина”) – не лише звичайна челядь, але й жіноцтво взагалі чи жінка.

”Заполочь” – різнокольорові нитки для вишивання.

"Пишний” – ідеал пишності і лагідного життя, слави.

"Шалаш – хитар” – помешкання, або господарка.

"Комашня” – великий обід з участю гостей.

"Помана” – посмертний дарунок, спадщина худобою. Це від слів "поминати, згадувати”.

"Проща” – посмертна промова священика.

"Хороми” – сіни; від слів "хоронити”, "хоронитися”.

"Кліт” – комора біля спальні, у котрій зберігалося вбрання.

"Ворині” –   межовий пліт.

"Грунь” – макіївка невисокої гори.

"Боришка” – картопля (ріпа).   Відомо, що до появи картоплі на Гуцульщині ютували голодомори.

"Боутиці” – жіночі прикраси, що вплітали в коси.

"Харч” – усіляка їстивна пожива.

"Харний” – доглянутий.

"Нехарний” – брудний, нехлюйний.

"Ой я бізую” – означало "ой, відчуваю себе в силі”. (А ти "побізуєшси" на ведмедя, бо гуцул - ЙО !)

"Я фелелюю” – клянуся Богом.

"Марга” – худоба загалом.

"Дроб”єта” – вівці і кози, дрібна худоба.

"Курман” ("Учкур”) – суканий шнурок.

"Ліжник” – ковдра на ліжко із овечої шерсті.

"Котюга” – пес.

Коли хотів комусь побажати добра, гуцул казав: "Абись трвав”,  тобто "абись щасливо жив".

Вищий ступінь значення добра висловлювали так: "Абись ся дочекав гаразду собі, та й потіхи з дітей та й газдині!” . А при найвищому ступіні казали: "Абись божим стався!”.  Клянучи комусь, говорили: "Щезай, напасте, опудо!”. У нападах гніву  промовляли: "Абись ся за зуби утрафив” чи "аби тя по верхах, а коси твої аби по шпиціх серед ночі носило!”. Шпиці – то найвища вершина Чорногори. Коли ж гнів доходив щонайвищого ступеню, то гуцули говорили: "Аби тя грім трісл!” чи "аби тя смага та й плута побила!”. Слово "плута”походить від імені поганського божища  Плутоса, а "смага”, певно, від "смуга”, чорний знак на грозових хмарах, вислів зичить цими словами нещастя. Проклинаючи ж свого ворога, гуцул, кричав хрестячись: "Абись дідьком стався!”. Це на противагу доброму значенню "Абись Божим стався!”.