Відомо, що вперше місце знаходження  Центру Європи визначено й встановлено відповідний знак ще в 1887 році, за Австро-Угорщини. Про всі ці події місцеве населення довго не знало. А ті, хто брав участь у них (рядовий та офіцерський склад Генерального штабу Австро-Угорської армії), вже померли.

Нам, дітям, які випасали худобу поблизу кам’яного стовпа, про те, що він символізує, розповів мій дід Дмитро.  Під час Другої світової війни, а відтак і у повоєнні роки, знака майже  не було видно. Він обріс зарослями та мохом й до  нього нікому не було діла. Тільки дітлахи з цікавістю  добиралися до стовпа, здирали мох і намагалися прочитати написане. Але даремно, бо надпис зроблено латинською мовою і крім "Європа” та "Австрія” ми нічого не розуміли.  А от рік, коли встановлено пам’ятний знак, нам прочитав церковний дяк Василь Томашук  - колишній капрал австро-угорського війська,  якого під час Першої світової війни погнали воювати на італійський фронт.

Про стовп, що символізує Центр Європи, заговорили тоді, коли кореспонденти однієї з центральних газет надрукували статтю на першій сторінці про передового бригадира лісорубів Миколу Тулика. Бригада, яку він очолював, заготовляла неподалік ліс. Пізніше про Центр Європи з’явилася деяка інформація та перші переклади з латинського надпису на стовпі й у інших періодичних виданнях.  Окремі з авторів статей, кореспонденцій та повідомлень висловлювали сумнів з приводу знаходження поблизу с. Ділового Центру Європи.

Однак, незважаючи на суперечливі публікації в пресі, в цю місцину почали прибувати відомі діячі культури, політики, керівники урядів. Серед них і народні артисти Д.Гнатюк, С.Ротару, космонавти Рукавішніков, Аксьоненко, керівники СРСР і УРСР М.Хрущов, П.Шелест, В.Щербицький та ряд інших.

У 70-80 р.р. ХХ століття, за Радянської України, поруч зі стовпом встановлено металеву стеллу, а навколишню територію облагороджено. Всі запитання було знято, коли у 1984 році у Київському видавництві "Дніпро” побачила світ книга Ф.Зубанича "Беркут – птах гірський”, а в Нью-Йорку вийшла друком наукова праця юриста В.Шандора "Закарпаття.  Історико-правничий нарис, ІХ ст. – 1920 р.” (1992 рік), в яких всесторонньо і обґрунтовано доведено, що Центр Європи знаходиться саме поблизу с. Ділового.

З недавніх часів згадана територія відійшла до Карпатського біосферного заповідника. Сьогодні – це сучасно обладнаний рекреаційний куточок відпочинку. Тут встановлено стенди, на яких двома мовами (українською та англійською), вміщено завершено інформацію, котра допоможе відпочиваючим краще пізнати Рахівщину. Поруч завершено будівництво колиби в гуцульському стилі й благоустрій території.

На жаль, в останнє десятиріччя минулого століття, заклопотані іншими проблемами, ми не помітили знаменну дату, а саме 100- річчя з дня встановлення  пам’ятного знака, який символізує Центр Європи. Крім бесід з дітьми, які провели класоводи Діловецької   ЗОШ, ніяких заходів з цієї нагоди не проводилося. Проте, в 1994 році, на честь 100-річчя проходження першого потягу по новозбудованій в 1894 році залізниці, у місцевій школі вчителі історії підготували науково-практичну конференцію, на які запросили нащадків будівельників-італійців, котрі оселилися в населеному пункті. Після цього форуму його учасники побували в Центрі Європи, де поклали квіти і вінки біля пам’ятного знака та залізничного моста. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять дідів та прадідів, чимало із яких померли під час будівельних робіт від епідемій холери, які час від часу спалахували, забираючи сотні життів.  Всіх тоді померлих поховано у братських могилах в Діловому, Рахові та Лазищині.

15 вересня 2002 року, в рамках міжнародного свята "Форум у Центрі Європи”, на майдані біля кам”яного знака відбулася громадсько-мистецька акція "Українці світу -  єднаймося!”. У часі вона співпала з 115-ю річницею від дня встановлення стовпа, яким визначено Центр Європи. Невелику площу, де було встановлено імпровізовану сцену, заповнили представники населених пунктів Рахівщини, гості із Словаччини, Румунії, Угорщини. Учасниками акції були керівники області та району, громадсько-політичних об’єднань України та із-за кордону, представники  діаспори, депутати всіх рівнів. В ході урочистостей, в пам’ять про тих, хто в далекому минулому будував у нас дороги, мости, укріпляв камінням береги річок, звучала музика В.Моцарта, італійська пісня, українські мелодії. Адже, саме добросовісна робота тодішніх будівельників допомогла протистояти стихіям, в тому числі й останнім двом паводкам (1998 р., 2001 р.).