Треба визнати, що праісторія Гуцульщини майже не вивчена, хоч гуцульські Карпати заселені здавна. За даними археологічних розкопок і розвідок, сьогодні лише на Прикарпатті взято на облік 1500 пам’ятників, 1058 могильних поселень, 136 курганних поховань, 57 ґрунтових могильників, 60 старослов’янських городищ. Окремі із перелічених пам’яток є і на Рахівщині. З них, на Гуцульщині археологи від палеоліту до залізного віку виявили лише 22 пам’ятники на Галицькій її частині – це курганні могильники і поселення часів пізнього палеоліту, мезоліту, трипільської культури, раннього бронзового віку.

     «Відсутні також  – писав Я.Головацький ще в 1878 р. – наскільки в час так званого великого переселення народів були затронуті Карпатські гори, нашествія готів, генідів, гунів, аварів і інших народів і скільки слідів вони залишили у населення прилежних земель”. З того часу пройшло далеко за сто років, а вчені не сказали нічого нового з цього приводу.

     Якою була доля Гуцульщини в період слов’янських племен, – відомо мало. Безперечно, цей гірський край, був подекуди заселений, але далеко менше в порівнянні з іншими територіями Галичини і Закарпаття. Ці поселенці могли бути предками слов’янських племен, в тому числі і білих хорватів, що заселяли Гуцульщину. Саме вони, за даними літописця Нестора, могли брати участь у поході Київського князя Олега 907 року на Візантію, а потім Володимир Великий ходив на хорватів походом 993 року, оскільки, як племінний союз, намагалися відновити свою незалежність.

     У славну добу князівсько-королівської Галицької української держави із письмових джерел і головного Галицько-Волинського літопису нічого не довідаємося, що діялося на Гуцульщині в цей історичний період. Єдине, що згадується під 1240 роком, це "коломийська сіль”, яку виробляли в тодішніх солеварнях Гуцульщини і розвозили, як свідчать історичні джерела, по всій тодішній території України. Отже, на Гуцульщині були і житлові осередки. Ця соляна артерія єднала гуцулів з різними регіонами України з праісторичних часів.

     Якщо історичні джерела мовчать, то топонімічні назви красномовно засвідчують про пульсування життя людей тут у княжий час. Викликають інтерес назви урочищ в околицях Гуцульщини – Городок, Город,  Галич, Могилки, Таборище, Табір, Замчище, "Княжий шток”, "Княжий діл”, село Княждвір та інші. Цілком вірогідно, що назви урочищ на Гуцульщині – пов’язані з відомими городищами – першими слов’янськими укріпленнями, а могилки із захороненнями, таборище і табір – із можливим відголоском перебування кочових племен. Назва урочища "побоїще”, яке зустрічається в джерелах за 1646 рік у Печеніжині, правдоподібно пов’язане з битвою княжих воїнів з печенігами, від чого могла піти назва пізнього поселення Печеніжин. Назви урочища Галич Пасмогір, Галич-гора перегукуються із назвою столиці Галицько-Волинської держави, хоч дослідники по-різному пояснюють походження назви міста Галич, однак, частина істориків вважають найбільш вірогідним, що назва походить від грецького слова "гальс” – сіль, адже, гуцульська сіль розходилася по всій Україні, доходила до Польщі, Угорщини, Литви та інших держав.