До позитивних рис гуцулів належала їх гостинність, добродушність, щирість, чутливість, гонорність і гордість за свій народ. Правда,  гордість – то вже традитційне. І переходила вона, скоріше, у пихатість. А що до гостинності гуцулів, то це визнавав кожний, хто звідав їхні околиці. Амбітність гуцулів така була іноді глибока, що до іншого про себе мовили у множині. Крім того, гуцули були відвертими, не мали підступності. Її можна було запримітити хіба що у мисливців, адже хитрість притаманна вусім стрільцям. Гуцул також завжди був веселий, навіть незважаючи на голод і холод. Послужливість перед чужими ніколи не переходила у лакузство (підлабузництво), бо гуцул тим гордував. Крім того, він завжди був акуратним у домі, а в убранні навіть вигадливим.

Усе то позитивні риси характеру, але на жаль, небракувало і злих, тобто негативних. Гуцули були честолюбиві і надзвичайно вразливі. Ніколи не забували зневаги або зробленої їм кривди. Опришківство, яке тривало на Гуцульщині довгі часи, часто маало своє джерело з боку небагатого у зневазі та кривді і полишило досі багаті слідив гуцульських переказах та піснях. Ще більше: донедавна можна було однайти межи гуцулами сліди певного роду корсіканської вендети, тобто родової боротьби (помсти), яка могла тягнутися довгі літа межи двома ворожими родами з ціллю знищити цілковито свого ворога.

Про честолюбність гуцульську свідчить наглядно велика церемоніяльність, що пробивається з усіх їх звичаїв та обрядів, Коли сходились два гуцули, то не віталися, як інші двома-трьомасловами, але цілим реченням запитів і одповідей, приміром: "Добрий день куме! – Добре здоровля.- Як си маєте? Гаразд, Богу се тому дякувати. Ек ви ліпше? – Нічо собі, кумочку любий. А що коло вас? – Миром, фалабу. Дедик, мамка чи дуже? – Дужі, як ваші? Гаразд, Бог дав. Ек си вам літує? – Добре, як вам? Гаразд … - аж по сім починалася ділова розмова. Загалом гуцульський діалог дуже простий і говорить про велику самоповагу. Так само знав гуцул і іншим отдати пошану.

Гуцули не уміли цінувати часу. Наприклад, найняти провідника в горах чи то самого, чи то кінного  коштувало одинаково. Траплялося, дехто з гуцулів марнував свої набутки, особливо там, де отримав як жіноче віно (придане).

Відомо, що гуцули були надзвичайно гостинні. Воно радо вітали в хаті кожного прибулого, гостили у кожній порі, чим тільки могли і не жадали ніякої заплати; коли ж хтось напирався віддячити, говорили чемно: коли так хочете щось давати, то дайте дитині! Межи собою любили гоститися і для сего використовували кожну нагоду: хрестини, весілля, народини, храми (головне свято церкви) та ін.

Молодими гуцули помирали не часто, але за те була велика дитяча смертність. Так із 300 новонароджених помирало десьдо 250. Причсиною цього було і те, що матері власних дітей не годували грудьми аби бути вільними.

У подружньому житті гуцули були не дуже вірними, хоча повністю про це судити безсторонньо не можна. Причину, певно, треба шукати в тому що жили вони розлого, без нагляду.   І оплотом моральності для горян мала стати тільки церква. Інколи, медицина і добрий приклад.