Як відомо, гуцули мали охоту до бою. Видно то було з їхніх вільних тп весільних забав, уміння кидати топірцями чи важкими сокирами, влучно стріляти з давніх штуців і янчарок (старовинені воєнні рушниці з гвинтовими нарізами в стволі). Зрештою, це видно було з їхнього вбрання , а найбільше зі сміливої постави і традиційної погорди. Усе це вказувало на те, чому молодий гуцул називав себе легінем, бойовим мужем.

Вже згадувалося, що до 1848 року кожен гуцул мав доволі зброї,  доки її не було вилучено з державних міркувань австрійцями (боялися повстань).

Після цього гуцулові зі всієї зброї залишилися лише сокира і топірець. Правда, спритність у володінні ними, сама сміливість горян робила їх і надалі грізними для супротивників. Також відомо, що гуцули  не мали відрази до виконання звичайної військової повинності, а тому у кожному селі серед тих, хто відслужив у війську, було багато підофіцерів (молодших командирів). Кожен гуцул, якого призивали до війська, не нарікав, хоч йому було тяжко розлучатися з горами, промовляв: "Раз мати родила, раз треба умирати”. За пару набоїв швейцарсьбкого пороху (білий та дрібонький) гуцул був готовий до великої послуги, наприклад,пару днів (аби лиш не був голодний) проводити гостя крутими гірськими доріжками.

Жодо поглядів гуцулів на політику, то вони були практичними.  Говорили так:”Як звав так і звав, коби що дав”. Коли 1861 року обирали послів (депутатів до австрійського парламенту), то вони казали відкрито "Най все небуде ліпше, бо гляба, але коби нам не було на верхах гірше”. Самі себе називали:”Ми справидливі гуцули, тай питомні русини” (українці). Не було чути у них і жовчної злоби до поляків, угорців, австрівців: Най вони нічого не провинили”. У гуцулів, як відомо, не було панщини, а існували лише добровільні данини (податки), згодом замінених бараничі товари, а далі на ярчука, барана від полонини. У кінці зупинялися на вівці з ягням.

На згадку про татарів у гуцула спалахували іскорки в очах. Лівою рукою він мимоволі підкручував вус, а правою стискав топірець і одночасно сміливо озираючись довкола, ніби когось шукаючи. То в їхній крові була закладена ненависть до тої дичини, що вогнем колись нищила наш край. Про чорний шлях пам”ять не згладилась і нині.

В цілому погляди гуцулів були помірнованими.  Попри свою вроджену буйність були терпеливими і спокійними при вирішенні спорів хоч не відповідне уподаткування (податки) було вагомою причиною для невдоволення. Жоден гуцул не ласився на чуже.

На злість або ненависть, а братня і християнська милість вселилася у серця більшості гуцулів, що єднало простий нарід у єдине ціле.

У турботах гуцул гуцулові казав: "От, не забувайся, але постарайся і тому треба спільного бажання, а решту якось буде”.