Рахів – місто (з 1957 р.), районний центр, за 209 км від Ужгорода. Його площа 524 гектари, населення 17 тис., зокрема 76% українців, 11% угорців, 5% росіян. Через місто струменять шість потоків, які впадають до Тиси, розташоване у гірській котловині на висоті 430 метрів, на перехресті шляхів з Галичини і Буковини до Румунії й Угорщини. Неподалік Рахова, біля села Ділове, на автостраді до Ужгорода стоїть старий геодезичний знак і сучасна стела. На знакові латинський напис: «Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, із спеціальним апаратом, виготовлений в Австро-Угорщині, за шкалою меридіанів і паралелей, встановлено центр Европи. 1887». Рахів ще називають гуцульським Парижем, зеленою казкою.
     Перша згадка про Рахів дійшла з 1447 р. Назву виводять від того, що тут нібито опришки рахували свою здобич. А можливо, назва походить від власного імені Рах. Першими поселенцями тут були селяни-втікачі з усього Закарпаття і Галичини. У перших грамотах про Рахів фігурують типово гуцульські прізвища Мельничуки і Ворохти. На початку ХVI ст. Рахів належав родам Форинтвері і Драгфі. З 1526 р. – у Великобичківській казенній домінії. 1600 р. тут 14 дворів, які сплачували домінії щороку кожну десяту вівцю з отари, 14 шкурок куниць і тисячу форелей. У ХVII cт. Рахів приписаний до Хустської казенної домінії. 1720 р. тут 54 двори. 1724 р. започатковано фірму з торгівлі деревиною.

     Імператриця Марія Терезія, аби не доводити до селянських повстань, дещо обмежила панів, нарізала трохи землі селянам. Тому 120 дворів Рахова отримали 1767 р. тридцять земельних наділів. Правда, за користування ними і далі доводилося відбувати панщину і платити подать. Місцеві пани встановлювали повинності ще вищі, ніж передбачалося за цісарським урбарієм. 1782 р. силами кріпаків споруджено перший дерев’яний міст через Тису. У відповідь на гноблення рахівчани брали активну участь в опришківських загонах Івана Пинті, Федора Бойка, Івана Пискливого, а пізніше Олекси Довбуша, Василя Баюрака.

     У 1840-х в Рахові відкрито дві церковні школи, де 2 вчителі навчали 50 учнів. Тоді тут проживало 2985 мешканців, зокрема 540 на присілках Лаз, Вільховатий, Берлебаш, Білин, Неудорф. 1900 р. населення складало 5873 особи, в т.ч. 4157 українців, 896 угорців, 772 німці, 23 румуни. 1908 р. на лісозаготівлях працювало 110 робітників. Денна плата складала 4-5 крон, яких ледь вистачало на харчування. 1909 р. за один день на заготівлях загинуло троє рахівчан. Через відсутність лікарів дуже високою була смертність, 1908 р. вона склала 198 осіб.

     З початком Першої світової війни Рахівщина стала прифронтовою зоною. У жовтні 1914 р. її зайняли російські війська. На початку 1915 р. австрійці відбили Рахів, після чого жорстоко розправилися з селянами, котрі приймали росіян. Далі Рахів ще двічі переходив з рук у руки. Через це селяни постійно голодували. Через нестачу кормів та різке зростання цін рахівчани мусили продавати свою худобу, на чому наживалися посередники.

     Після розпаду Австро-Угорщини Рахів захопила революційна стихія. 4 квітня 1919 р. створено народний комісаріат Рахівського округу. Він видав звернення, де зазначалося, що «кожне село дістане пасовисько», що «всі державні полонини без винятку перейдуть у власність народу», на 6-24 квітня призначалися вибори до сільських рад. 6 квітня Рахівський директоріум очолив селянин П. Попенко. Створюється загін Червоної гвардії, котрий воював проти боярської Румунії. Проте сили були нерівні, і у квітні Рахів було окуповано. Навесні 1920 р. Рахів передано до складу Чехословаччини.

     30 серпня 1927 р. Рахів потерпів від великої повені, знищено весь урожай картоплі і кукурудзи, погинуло багато худоби. Тоді парламентарії від Закарпаття внесли проєкт закону, який передбачав забезпечення потерпілих харчами, одягом і притулком, списання усіх податків, а також зазначав потребу регулювання річок.

     На 1929 р. у Рахові 6875 мешканців, з них писемних 2220. Для поліпшення ситуації організовано міську школу, однак, у ній вчилися лише 82 учні. С. Клочурак згадував: «Приїжджають сюди люди майже з цілої Европи. На хідниках Рахова зустрічаєшся з сухорлявими англійськими довганями, з низьким чорним говірким французом, з самовпевненими та не менш говіркими чехами, сумного характеру поляками, веселими українцями з того та цього боку Карпат. Крім того, майже на кожному кроці можна зустрітися з тверезими сивими германцями, які особливо в зимовий сезон заповнюють вулиці Рахова. І треба зізнатися, що всі ці чужоземці надзвичайно задоволені Раховим, населенням, чистотою, реставраціями, і хто з них хоч раз був у Рахові, завжди намагається повернутися до нього». 1939 р. тут вже 2663 будинки і 9863 жителі, діяло чотири приватні тартаки, одна приватна лікарня з трьома лікарями, дві школи.

     Уродженець Рахова науковець Іван Жегуц згадував, що у тридцятих роках було фактично три Рахови – один чеський, чиновницький з окружним урядом, окружним судом і кадастральним відділом та станцією жандармів у червоних кашкетах, на мотоциклах. Другий Рахів – український, самоуправний, з Сільською хатою, старостою, двома заступниками і радниками. «Нашим рахувався й торговельний та ремісничий центр... Добре, навіть дуже добре вивінувала торгівля, починаючи від білого й житного хліба, почерез ковбасу й паприковану, ще теплу солонину аж до герінгів (оселедців) – все чекало на білу чеську крону». Третій Рахів – то був центр округи, він проявлявся по неділях, коли до Рахівської церкви сходилися гуцули з усіх навколишніх сіл: «Тоді все місто рясніло киптарями і вишиванками... Найбільше вабили око ясінські киптарі та й квасівські. Вони пишалися червоними китицями».

     У березні 1939 р. Рахів загарбала гортіївська Угорщина, встановився жорстокий режим. З Рахова до СССР втекло 34 мешканці. Світлішою сторінкою тієї доби стало побратимство з 12 липня 1939 р. Рахова з великим угорським містом Сегед. В актовій книзі останнього було занотовано: «Муніципальні збори Сегеда одноголосно прийняли рішення, що місто Рахів, де проживає 10 тисяч осіб, має багаті природні ресурси і чудову природу, є перлиною Карпат, стає містом-побратимом». Це місто надало допомогу рахівським біднякам – 29 сільським ґаздам, сприяло реалізації товарів домашніх промислів, будівництву оздоровниці.

     Однак, загалом ситуація лишалася дуже складною. 1944 р. Рахівська жандармерія відзначала: «Жителями всілякими способами ігнорують і саботують порядки і розпорядження влади, співчувають партизанам». За роки окупації було розстріляно, арештовано й ув’язнено 2233 рахівчанина. Рахів і околиці перетворено на укріплений вузол оборони. Гортіївці хвалилися, що розкусити Рахівський «горішок» неможливо. Проте совєтські війська здійснили маневр бездоріжжям через кручі і провалля, хащами обійшли Рахівський вузол і 15 жовтня вдарити з тилу. 16 жовтня 1944 р. Рахів зайняла 135-а Ямпільська дивізія.

---

Всі фото СТАРОДАВНЬОГО міста Рахів дивіться ТУТ

---

 

     У 1960 р. у Рахові на базі лісгоспу і ліспромгоспу створено лісокомбінат, що зайнявся не тільки вирубуванням, а відновленням лісу, зокрема 1967 р. було висаджено 235 гектарів. Того ж року працівник комбінату Василь Шорбан на міжнародних змаганнях лісорубів у Монреалі виборов перше місце.

     Сьогодні місто живе у нових умовах. 1992 р. у Рахові відбувся Третій світовий гуцульський фестиваль. 1993 р. відкрито пам’ятник Т. Шевченкові. 1994 р. збудовано православну церкву Святого Духа. 1997 р. Рахів урочисто відзначив своє 550-річчя, затвердив міську символіку (прапор, герб, печатку), розроблені київським Інститутом історії. Пізніше з'явився і гімн Рахова. З того часу день міста святкується щороку. 2000 р. укладено угоду з угорським містом-побратимом Ліпотом. Останнім часом укріплено береги Тиси (зокрема, кошти на це виділила Швейцарія), реконструйовано центр, облаштовано нові квітники, з’явилися два фонтани, впорядковано місце відпочинку на площі біля районного будинку культури, заасфальтовано частину вулиць Шевченка, Буркут, Франка, Тиху. Оновлено міське освітлення.

     Зараз в Рахові діють потужний вузол зв’язку, міське кабельне телебачення, митний пост. На відпочинок приймають турбаза «Тиса», профілакторій, гостьові будинки на полонинах, два готелі, стадіон. У місті чотири загальноосвітні школи, будинок дитячої і юнацької творчості, станція юних техніків, спортивна школа, чотири дитсадки. 1998 р. тут відкрито філії Прикарпатського університету і Коломийського коледжу бізнесу і права, 1999 – Ужгородського інституту інформатики, економіки і права. Щороку в Рахові випускається 500 дипломованих фахівців. Зареєстровано шість релігійних громад (дві православні, греко-католицька, римо-католицька, єговісти і євангелісти).

     У червні 2003 р., у рамках міжнародного проєкту Корпорації сприяння фермерському рухові та агробізнесу, проведено Перший Гуцульський ярмарок у парку ім. Шевченка. Проект має на меті відродження гірсько-карпатської породи овець, буро-карпатської породи корів та гуцульської породи коней. Ярмарок рекламує не тільки продукцію тваринників, а й обряди, пов'язані з нею.

Схожі теми:

• РАХІВ

• Інформація про РАХІВ

• про РАХІВ

• Відео з сторінок життя міста РАХІВ

• Земля РАХА

• Карпатська Україна

[26.12.2010] [ГУЦУЛЬЩИНОЗНАВСТВО] Господарювання гуцулів (2203)	[22.05.2015] [ГУЦУЛЬЩИНОЗНАВСТВО] Гнат Хоткевич і Гуцульщина (591)
[23.01.2011] [ГУЦУЛЬЩИНОЗНАВСТВО] Залізниця на Закарпатській Гуцульщині (2296)	[29.05.2015] [ГУЦУЛЬЩИНОЗНАВСТВО] Об’єднання Гуцульщини. Завершення колонізаційного процесу (821)

 

Посилання

• про Рахів на uk.wikipedia.org

Cтатті про Рахівщину та про Гуцульщину

Районний конкурс читців "Ми діти...	Гуцульська шкатулка для короля Швеції	Про походження назви “гуцул” та “Гуцу...
Територія і розселення гуцулів	Гуцульщина в далекому минулому	Початок заселення (колонізації) Гуцул...
Заняття гуцулів у давнину + Відео	Селянсько-козацькі повстання і гуцули	Хмельниччина і гуцули
Опришківський рух. Олекса Довбуш. Сор...	Солеваріння на Гуцульщині, як один із...	Початки поширення освіти на Гуцульщин...