Це було давно, дуже давно, ще в ті часи, коли воєвода Хуста безпечно жив у збудованому ним високому замку зі своїми численними слугами й воїнами. Сім'я у нього бу­ла невелика — дружина й двоє маленьких дітей. В обох дітей, хлопчика і дівчинки, були на правім плечі однакові родимки.

Якось поїхав воєвода з великим своїм почтом на лови далеко в гори, залишивши в замку невеличку охорону. І в той час сталося...

Де стоять руїни Хустського замка, колись були тільки поля та чагарники. Власником цих полів був якийсь пан, що прозивався Хустом.

От і задумав пан Хуст побудувати замок.

Відтоді мусили бідні люди носити на замкову гору ка­міння і все, що треба для будівництва...

У той далекий час, коли татари та турки нападали на мирні оселі, тут-там виростали замки для оборони від ворога. Саме для цього був збудований Севлюський замок, який ще називали Канков.

Про нього збереглася така легенда.

   Святий Стефан, король мадярів, подарував околицю те­перішнього Виноградова своїй дружині — Гізелі. Вона за походженням була німкеня і...

Коли ще давно татари напали на нашу руську землю, то ченці, що жили у Драгові, втікали од татар. У глибокій зворині на дуже красному місці зробили монастир.

У Драгові жив великий пан на ймення Лошвай. Жив він самотній, серце мав зле, тому ціле село його боялося. Хто до нього не прийшов, пан хапався до зброї. Лише один чоловік із села, його кум Ференцик, міг із ним говорити...

Після загибелі Бронецького городища в Боржавській до­лині настав спокій. Але ненадовго. Швидко в цій стороні появився розбійник. Ніхто не чув про нього раніше. Ані ймення його не знали, ані звідки він тут узявся. Люди назвали його Бриндою.

Це був не простий розбійник. Він був вродливий і силь­ний. Ходила чутка, що він не полагодив з королівською владою. А інші казали, що його хтось із рідні скривдив і він мстився за кривду. Словом, ніхто нічого про нього не знав до ладу, але здогадувалися, що то був лицар...

Коли виник Бронецькнй замок, точних відомостей, як і про виникнення інших замків, немає. Знайдені на терито­рії замка староримські монети спонукують до думки, що це відбулося в часи Дакії, до складу якої входило і Закар­паття. Тоді тут міг бути римський сторожовий пункт «каструм».

На арену історії Бронецькнй замок виступає ще в XIII столітті. Ймовірно, замок свого часу належав Галиць­кій Русі, а потім був захоплений угорськими королями. В дарчій грамоті угорського короля Володислава IV (Ку-манського) 1273 року говориться, що завойований ворога­ми його батька Стефана V і угорського королівства Бро­нецькнй замок був відвойований якимсь магістром Петром із роду Чак і повернутий під королівську владу. А оскіль­ки на північному сході, крім Галицької Русі, не було іншої державності, то слід вважати, що вороги, які згадуються в грамоті, і є русичі. Але на цьому боротьба не припини­лася. Замок знову був одвойований, і угорцям довелося збирати свої сили, щоб вернути його. Про це свідчать інші грамоти, які датуються 1292 і 1296 роками...

Важким громаддям здіймається над старим Виноградовом Чорна гора, круто обриваючись до берегів Тиси. На одній з відножнн горн, безпосередньо над містом, височить стародавній Угочанський замок. Над ним пронеслись віки, складаючись у ціле тисячоліття. Він був свідком вторгнен­ня мадярів, брали тут ясир татари, турки.

Кажуть люди, що був раз один славний князь Лаборець. Він  за народ дуже гадав.  Зато й  люди любили  його.

Раз люди зібралися до нього на одну велику раду. Він їх дуже гостив, і вони весело гостилися.

Але по великій радості став сум. Прийшли мадяри через горн, Верецьким переходом, і напали на Лаборця і його військо...