Різьбяр Юрій Павлович належить до славних династій різьбярів Шкрібляків, Корпанюків і Девдюків, вважає себе учнем гуцульської школи різьби, проте його роботи значно відрізняються від робіт всіх різьбярів на Гуцульщині оригінальним стилем. У Юрія Павловича філософський підхід до роботи, чітко окреслений стиль, авторська індивідуальність. Візуальне знайомство з творами цього майстра не дає повної уяви, адже вони глибокі за змістом, досконалі за композицією і технікою виконання. У своїх роботах мистець творить красу і добро. Сам майстер говорить: "За натурою я архаїчний і добре знаю, що старовітчина живить сучасність...

Гуцул. Гуцульщина. Звідки пішли ці назви поки що нез”ясовано, хоч в історичній та лінгвістичній літературі вже чимало написано, продискутовано. Назва "гуцул” – досить загадкова, а тому викликає багато гіпотез, стосовно яких вчені полемізують між собою майже два століття.

      З цього приводу одна група істориків, етнографів, лінгвістів доводила, що назва "гуцул” – тюркського, половецького, печенізького походження (К.Мілевський, Л.Голембйовський, Ю.Коженьовський, І.Вагилевич, Ю.Федькович, В.Поль), фольклорист і етнограф О.Кольберг твердив, що це залишки різних кочових орд. Софрон Витвицький пов’язував назву "гуцул” з іменем Гецила – братом князя Великої Моравії Ростиславом, або виводив її від горулів-гунів. Інша група дослідників дотримувалася думки, що назва "гуцул” походить від молдавського слова "гоц”, "гуц” – "розбійник”, "опришок” (Я.Головацький, М.Казанович, Е.Калужнянський, І.Огоновський, І.Крип”яткевич, В.Гнатюк).

Територія і розселення гуцулів визначені не дуже чітко, та й це майже неможливо зробити. Вважається, що на сьогодні вони компактно проживають у Верховинському, Косівському, Коломийському, Надвірнянському районах Івано-Франківської області, Вижницькому та Путильському районах Чернівецької області і на Рахівщині в Закарпатській області. У тих районах, які знаходяться по краях Гуцульщини, не всі населені пункти є чисто гуцульськими, особливо низинні. Східними воротами цього регіону є м.Коломия, а західними – Рахівщина.

    У більшості населених пунктах нашого району гуцули проживають компактно, включаючи села Ділове (Трибушани), Росішку,  Косівську Поляну і селище Кобилецьку Поляну. А Великий Бичків, Луг, Верхнє Водяне (Верхня Апша), Водиця (Апшиця) знаходяться на порубіжжі гуцульского краю Закарпаття.

Треба визнати, що праісторія Гуцульщини майже не вивчена, хоч гуцульські Карпати заселені здавна. За даними археологічних розкопок і розвідок, сьогодні лише на Прикарпатті взято на облік 1500 пам’ятників, 1058 могильних поселень, 136 курганних поховань, 57 ґрунтових могильників, 60 старослов’янських городищ. Окремі із перелічених пам’яток є і на Рахівщині. З них, на Гуцульщині археологи від палеоліту до залізного віку виявили лише 22 пам’ятники на Галицькій її частині – це курганні могильники і поселення часів пізнього палеоліту, мезоліту, трипільської культури, раннього бронзового віку.

Заселення Гуцульщини – кількавіковий процес, який в силу гірських умов мав специфічні особливості. Письмові джерела, виявлені істориками, переказують, що перші поселення гуцулів виникали на полонинах та біля солеварних промислів. Виникнення і розвиток гуцульських поселень проходив двома напрямками. Вони осідали вздовж річок Прут, Рибниці, Черемоша, Тиси. Крім того, первісні поселення в минулому займали великі території, ставали осередками, які давали початок іншим поселенням. Це видно на прикладі таких головних населених пунктів Гуцульщини, як  Косів, Березів, Печеніжин, Ясіня, Богдан, Рахів. Наприклад, Ясіня дало початок селам Лазищина, Чорна Тиса, присілкам Кевелів, Лопушанка, Стебний, Подерей, Студений, Репегів, Плитоватий, Боркан та ін. Від Богдана відійшли і стали самостійними селами Богдан – Луги, Видричка і т.д. Цей перелік можна

Своєрідно проходив господарський уклад Гуцульщини в давніх часах. Поява поселень дала імпульс розвиткові краю зі своєю специфікою, відмінною від інших регіонів України. Наявність просторих лісів, зелених полонин, багатство соляних джерел сформували своєрідний господарський уклад життя гуцулів у гірських умовах. Розгалужена система рік давала розвиток рибному промислу, численні полонини ставали осередками пастушого життя, тваринництва, біля соляних джерел пульсувало соляне виробництва

     У кріпосну епоху сам процес феодальних повинностей був особливий. Внаслідок відсутності фільваркової системи, панщина на Гуцульщині не домінувала за винятком данин і грошових податків. В актах ХVI – XVII ст. так і записано: "Села, які є між гірськими лісами або між Альпами (Карпати) та над рікою Черемошем, як і іншими ріками, в яких люди різну данину від інших сіл пільних (низовинних) дають з тієї причини, бо не є тягловими, а вівчарами”.

Покріпачення селян, зростання податків і повинностей, утиски міської бідноти і козаків з боку литовських, польських й українських поміщиків викликали посилення антифеодальної боротьби. Селяни і міщани рятувалися від кривд і наруги втечами з маєтків на південні землі України, поповнювали ряди козацтва. Козаки нерідко бралися за зброю, щоб відстояти свою свободу. Пригноблене селянство також вдавалося до активних форм боротьби: громило панські фільварки і захоплювало їх майно, землю, худобу, ліси і пасовища, карало феодалів.
     Гуцульщина перебувала в постійному тісному економічному, політичному й культурному взаємозв’язках з Наддніпрянською Україною.

Ще яскравіше вирисовується Гуцульщина в історії українського народу, коли гомін зброї на Великій Україні піднімав на боротьбу гуцулів, сприяв єднанню їх з наддніпрянськими братами як в національно-визвольній боротьбі, так і в економічному і культурному розвитку. Про це свідчать такі факти. Коли розпочалася Хмельниччина і український гетьман наніс смертельного удару шаблею міцній військовій державі в Центральній Європі Речі Посполитій, то священна національно-визвольна війна своїм сяйвом освітила гуцульські гори. На Прикарпатті п’ятнадцятитисячну повстанчу армію очолив, як записано в документах, "Хмельницький Галицької землі” Семен Височан. Йому активно допомагали гуцули. В період галицького повстання 1648 року до повстанців приєдналися деякі дрібні шляхтичі Березовські, Грабовецькі. Загони Височана здобували шляхетські замки, оволоділи найбільшою фортецею на Прикарпатті – Пнів”ям і звільнили майже всю Галицьку землю з-під гніту шляхти. Заболотівська група Височана за зразком козацької організації здобула шляхетські замки на Гуцульщині в Дебеславцях, Лючі і Шешорах. Гуцули Космача

Найбільш яскраво виділяється Гуцульщина в історії України на фоні національно–визвольних змагань XVI-XVIII ст. Це був час, коли на розшматованих землях України із виникненням і розвитком кріпосництва, становище різних мас стало нестерпним, тому вони боролися за волю. Якщо на Наддніпрянщині волелюбне козацтво створило свій політичний центр – Запорізьку Січ – і захищало поневолений люд Центральної України, до якої горнулися знедолені з різних регіонів Правобережжя, Лівобережжя, Поділля і Волині, то на західноукраїнських землях Гуцульщина стала колискою багатовікового антикріпосницького вогнища – карпатського опришківства. Озброєні лицарі гір, народні месники – опришки, загони яких комплектувалися із убогих верств закріпаченого галицького, буковинського, закарпатського люду, незважаючи на штучне польсько-угорсько-молдавське пограниччя, захищали свій уярмлений народ, стали грізною силою для гнобителів різних країн і, в першу чергу, для Речі Постолитої.

Вагому роль в історії України відіграло гуцульське солеваріння. Це – ціла проблема, якка ще як слід не вивчена, один із вузлових пунктів економічних зв’язків між Гуцульщиною та Великою Україною, деякими іншими країнами, що сягають давніх часів і мають кількавікову історію.

     Соляні джерела на Гуцульщині з праісторичних часів сприяли бурхливому розвитку соляних промислів. Знахідки примітивних кам’яних знарядь біля старих соляних шахт дають підставу гадати, що на Гуцульщині добували сіль дуже давно.

     З письмових джерел довідуємось про широке продукування солі в княжу добу. Гуцульська сіль живила всю Київську Русь ІХ-ХІ ст.  та Галицько-Волинську державу ХІІ-ХІV ст. Так, в Києво-Печерському  патерику зустрічаємо запис,  що в 1006 році, внаслідок князівських міжусобиць, гуцульська сіль в київську державу не дійшла, а тому "не бисть солі по всій Руській землі”