Пинтя ненавидів панщину. А панщина у Хусті збудува­ла замок, і пани там їли та пили.

Пинтя справив з граба гармату і поклав на неї залізні обручі. Гармату поставив на горі Чабрин і з тої гори роз­бив Хустський замок.

Як розбив замок, рушив зі своїми товаришами до Ясіня. Там мав коханку. Пинтю куля не брала. Коханці він по­казав, як можна його вбити: шрубом з кінської підкови, котра була перший раз на коні, і пшеницею, що стояла на дванадцятьох всеношних.

Рушили з Чабрина й прийшли до Тиси. 

Сказав Пинтя товаришам:

—   Я хочу перескочити Тису. Як намочу ногу — помру, як ні — буду жити.

Розбігся, перескочив Тису, айбо намочив п'яту. Ішов, смутно співаючи:

Біжком, хлопці, біжком, бо западе стежар сніжком. Ще би Рахів проминути й до Ясіня повернути. До Ясіня та до Річки, до Дзвінкової Марічки. Коли прийшли до Марічки, Пинтя постукав у вікно:

—     Чи спиш, жоно, чи ночуєш, чи вечерю нам паруєш? 

Марічка одвічала:

—     Ой не сплю я, не ночую, бо вечерю вам парую. Вечериця буде бивна, усім людям буде дивна. Пинтя се слово зрозумів і сказав:

—     Чи йдеш, жоно, отворяти, чи йти двері розбивати? А Марічка одвічала:

—     В мене двері остолові, в мене замки оиільові. 

Пинтя каже:

—  Не поможуть двері твої, як підкладу плечі свої.

Та як підклав Пинтя ліве плече,— стали замки полівляти. А як підклав праве плече: стали двері поиущати. Зайшов Пинтя в сіни, а чоловік Марічки стрілив йому прямо в серце з рушниці, набитої пшеницею і шрубом. 

Тоді Пинтя собі заспівав:

—   Було тобі не вірити й правду не казати. Бо через твою бесідицю в зем.ію повертати.

Пинтя б убив ціле Ясіня, такий був сильний, але не хо­тів. 

Тільки сказав своїм товаришам:

—   Беріть мене на топори, несіть мене в Чорні гори. Най гуцула не збиткують, моє тіло най не миють. Хрестик мені не кладіте, лиш косичку посадіте.

Коли вийшов на Чорну гору, доки йому яму копали, си­дів. 

Тоді зайшов сам у яму і сказав:

—   Сріблом-злотом поділіться, по домівках розійдіться. Із цими словами вмер, і його казка скінчена.