Прийшов до того замка, де жив Корятович, один верхо­винець Щефан, хоче говорити з самим князем, а більше ні я ким. А князь Корятович був чоловік щирий, нікому ні в чому не відмовляв. Чи дав щось біднякові, чи словом розрадив, а все поміг. Вийшов він і до бідного верховинця, попросту вбраний, як і слуги, а Щефан і в голову собі не бере, а питає його, чи довго чекати. Засміявся Корятович та й каже:

—   Та то я князь!

Щефан поблід, що зараз йому голову зітнуть. Упав пе­ред князем на коліна, відпрошується. А один слуга взяв Щефана за руку і каже: це такий князь, перед котрим простий чоловік не має падати на коліна.

Тоді Щефан просить:

—   Всеможний князю! Кожної осені в наше село надлі­тає змій відкись із-за полонини і все ухопить дитину. Від­носить бог знає куди, а ще ані одна дитина не вернулася, хоч і великих хлопчиків брав. Так дорадилися люди, що лише ви один, пресвітлий князю, можете нашу біду від­вернути.

Князь пообіцяв щось придумати, та нічого іншого не придумав, лише битися зі змієм. Дав собі учинити такий меч, що світ не бачив: величезний, гострий, світився, як сонце.

Прийшов Корятович у верховинське село, чекає день, два, місяць. Раз лнш чути — небо розступилося, і змій упав посеред села. Уже бачив, що князь його чекає.

—   Чи не битися зі мною хочеш?—дивується змій.

—   Та знаєш, що не миритися прийшов! — захмурився Корятович.

І стали битися.

Тяжко було на те дивитися, бо змій сапав із рота вог­нем. А як відрубає Корятович якусь голову змієві, на тому місці чиняться дві. Мусили й верховинці помагати, хто косою, хто сокирою. Билися так із рана до вечора. Уже думали верховинці, що й самі погинуть і князь із ними, але раз увиділи, що Корятович посягнув мечем і відтяв змієві голову, а на тому місці дві не вчинилися. Це всіх підкуражило. Люди сміліше приступилися до змія, і Коря­тович повеселів. І знов князь істинає змієві голови — і вже ні на котрому місці дві не чинилися: якусь головну голову зрубав.

І так Корятович із верховинцями добив змія. На кавал­ки посікли тіло того і спалили на ватрі. Попіл вітер пороз-віював по селу. А через день чи два у кожному городці коло тої хижі, відки змій крав дітей, стала рости косиця. А ще через два чи три дні з тої косиці коло кожної хижі ставалися хлопчик або дівчинка: що від котрої хижі було взято.