За даними українського письменника, етнографа, релігійного і політичного діяча середини ХІХ століття Софрона Витвицького, незаслужено забутого  через нетрадиційність поглядів, гуцули в горах мешкали розлого. Інколи хата від хати були віддалені на кілька моргів, хоч вважали, що живуть в одному і тому селі. (Морг – міра землі, що дорівнює 0,56 га). До хати прилягали господарські будівлі, а також городи і грунти, звані царинками. Крім того, гуцули мали великі пасовища, що звалися полонинами, які в середньому мали по 500 моргів. Там, крім продовгуватої шопи, яка звалася стаєю, не мали гуцули іншого житла. А в селах вони споруджували зручні хати з ганками і різними відділеннями. Стіни гуцульської хати в середині були рівно обтесені, але не білені. Житло складалося з двох протилежних покоїв, званих хоромами, у яких завжди була підлога, а посередині – сіни. В одному з тих покоїв, як правило на лівому боці, мешкав сам гуцул з сім’єю, а праву половину хати тримав незаселеною для гостей. Крім начиння для приготування їжі, в майстерно викладеній печі  та хіба ще ліжників на жердці і пари образів на стіні, у спальні гуцули більше нічого не тримали.  У вітальні були образи, кахлева піч. На стіні, просто на дереві висів гуцульський бойовий стрій: перехресниця-ремені з вибитими на них мосяжневими цвяхами, візерунками, на яких трималися порохівниця, кубок і ташка. Там же висіли кріс і пара пістолетів. З 1848 року їх розброїли і вони тримали на стіні лише топірець, гарапник (корбач) і стремена. В усіх хатах були залізні клямки та міцні замки, як слюсарної, так і столярної роботи.  Вікна малі, інколи загратовані, сінешні двері засунуті чотиригранним тисовим або кедровим чи дубовим дрюком. У середині дому  було дуже широке ліжко, посередині – стіл, а довкола стін – широкі лавки. Інколи були комини, або димники, для будження м’яса на їжу. До спальні прилягала комора, де складали святкове вбрання, жіночі прикраси (силянки, гарди), хустки. Перед вікнами був досить низький ганок, аби вберегти хату від снігових заметів. Його робили наперед вхідних дверей до сіней або великої комори, де  тримали молоко, бринзу, господарські залізні інструменти, взуття, шкіри, необхідний запас збіжжя.

        Подвір’я відділяло хату від господарських споруд. Хоч гуцульска худоба і влітку і взимку перебували на свіжому повітрі, однак на випадок дощів чи хуртовини, будували довгі низькі шопи, звані хлівами, колешнями або царками. Дворище з будівлями звалося обійстям, або рідше – салашем.

      Гуцули любили своє помешкання класти на пагорбах. Узвишшя ці звалися грунями. При виборі місця під хату враховувалося, щоб господар мав неподалік свого житла достатньо води. Тому усі їхні оселі були розташовані  над стрімкими ріками, потоками, або біля джерел.

      «Розуміється, що й на Гуцульщині, як і скрізь, є різні будівлі, - писав у своїй праці «Гуцули» В.Гнатюк про Угорську (Закарпатську) Гуцульщину. – Інакше вони виглядають у багачів, інакше у бідних; інакше у селі, інакше подальше від села».

      Дуже примітна гуцульська хата, будована подальше від осередка села, так звана «хата з граждою» (з огорожею). Здалека виглядала вона як середньовічна твердиня, разом з іншими господарськими будинками і подвір’ям, утворювала квадрат або прямокутник, обведені довкола високим парканом із двобічним дашком. Внутрішній дашок одним кінцем опирався на паркан, а другим, видовженим, на стовпи,  закопані в землю, через це утворював просте піддашшя. Під цим піддашшям приміщували гуцули віз, плуг, колісниці, корчуги (сани), якими взимку возили ковбки, скрині для гною та інші господарські знаряддя. Зимою, під час завірюхи та морозів, приміщували там, звичайно, також худобу, для якої лише у деяких гуцулів були окремі стайні (хліви): переважно вона літувала і зимувала під відкритим небом.