Дуже оригінальна і мальовнича гуцульська одежа ( ноша ). Вона відрізняється на стільки від інших типів ноші, що коли гуцули появлялися де-небудь поза своєю територією, то звертали на себе загальну увагу. Перед усім, вона була коротка, легка та тепла. Такої вбері вимагав гористий терен, де треба скакати по камінню, перелазити часто плоти і повалені дерева, вискакувати та зсідати з коня, а також нерівномірне підсоння, в якім бувають дуже гарні дні і холодні ночі. При тім, вона було сильно барвистою. Тому здалека впадала в очі. Переважали у ній біла, чорна   барви (кольори), що гарно відбивалися зимою од білого снігового фону, а влітку– од  зеленого трав’янистого.

Одежа чоловіка виглядала так: біла льняна, коротка сорочка (коротша від опущеної до низу руки), з обшивкою (ошийником) на шиї і вузькими дудами. Обшивка і дуди були вишивані. Білі льняні або конопляні портяниці, поверх яких натягувалися гачі з чорного або червленого сукна, рідко білого, а над ріками Прутом і Тисою – іноді синього для домашньої роботи. Пояс оперезувався  чересом, вужчим або ширшим. У гуцулів, що ходили із сплавами (з дарабами і бокорами), сягав він не раз аж до пахи.  Черес  бував дуже гарно прикрашений. Крім узорів, витиснених на шкірі, оздоблювали його ціточками (дрібними мосяжними гудзиками), мосяжною писаною бляхою-бобриками (більш великими мосяжними гудзиками),  ретязами (ланцюжками і бовтицями). Звичайно,  звисали з череса кресало протичка, ігольник. Сорочка спадала поверх гачей. Ноги повивали у червені грубі, суконні онучі так, що вони творили халявку, обшиту краєм шнурочком із жовтої і зеленої волічки, або взували замість онуч капці з червоного сукна, або капчури, які появилися дещо пізніше. Поверх онуч, капців або капчурів взували постоли, які високо зав’язували волоками. Через ремена (плечі) перекидали перехресниці (кубок і ріжок) та тобівку (шкіряну торбу, бріфташку).  Перехресниці і  тобівка були сильно орнаментовані. На се одягали киптар (короткий кожушок без рукавів), а на нього – чорний короткий сердак (сардак), або темночервоний байбарак. І киптар, і байбара – вишивані і прикрашувані подекуди навіть дуже густо.Капелюхи (кресані) були чорні, з невеликими крисами. Неодружені прикрашували їх тільки стяжкою. У легінів вони були убрані байорками (баюрками), трясучками, павиними або іншими перами, а з боку звисала, звичайно, китиця. Старі діди носили ще на шиї мосяжний хрест, а легіні – чорну, півшовкову хустку, кінці якої звисали на грудях. Зимою вдягали на киптар  манту або кожух, трохи довший від сорочки, а на голові мали шапку. Літом ходили тільки в киптарі або сердаку, в будень одежа була простіша і менше прикрашена, як святкова, наприклад: киптар із смужком без прикрас, чорні гачі й т.д.

Жінки носили довгі сорочки, що сягали аж до литок. Обшивка, дуди і уставки були вишивані. Понад Білим Черемошем – вишивані і рукави. Така вишивана сорочка вимагала багато праці, тому була дорога. Замість сукні гуцулки носили дві запаски, одну – спереду, другу – ззаду (в будень і коло дому – тільки задню, а спереду – фартужок), які у поясі приперізувалися крайкою (окрайкою), або букурійкою (вузьким ремінцем). Капці, капчури, онучі й постоли – як у чоловіків. Зимою вдягали суконні наколіннці які перев’язували вище колін. На сорочку вдягали киптар і сердак, як  чоловіки, так само й кожух. При парадних виступах носили довгу білу гуглю (білу накидку без рукавів з капюшоном з шерстяної домотканої тканини), а замість фартушка – шовкову хустку, яка спадала у формі трикутника. На шию вішали лискавки (блискучі скляні перелки), писані пацьорки (силяні), клокички і згаради (срібні монети, насиляні на ланцюжку або мосяжні хрестики). Голови дівчат літом і зимою не були покриті: волосся змащене, заплетене у дві малі кіски, з переділом посередині: обі кіски одразу при голові іноді були з”єднані в одну грубшу косу. Гуцулки чесалися тільки раз на тиждень, а щоби волосся держалося, сплітали його сильно волічкою, яка спадала на плечі. Молодиці мали на голові хустки,   а у великі свята перемітки або рантухи, які вже тоді  почали виводитися. В руках носили палички, якими страші підпиралися.

Гуцульська одежа була дорога, бо багато коштували вишивки та всякі прикраси. А ще гуцули любили гоноритися, то не дивно, що багато з них потратили свої маєтки на одежі та забави. З їх добродушністю граничить і велика легкодушність.