Що до освіти на Гуцульщині, то вона, мов з темряви, виходила на світ. Як видно з Йосифінської і Францисканської метрик в кінці ХVІІІ ст. – початку ХІХ ст., по всьому краю у селах лише одиниці гуцульських дітей уміли писати і читати. Того вони навчились у дяківських парафіяльних школах при церквах.

Поступово на вимогу громад  виникають народні початкові школи, спочатку в містах Гуцульщини. Перша народна школа в гуцульському краї виникає в 1816 році: у Печеніжині, згідно з віденським  циркуляром, а далі за урядовими  патентами, появляються вони в Довгополі (1818 рік), Кобаках і Косові (1819 рік). За нашими підрахунками, в понад 60 населених пунктах Гуцульщини існувало, за станом на 1887 рік, понад 40 народних шкіл, а на початку ХХ століття їх кількість зросла до 70. Рух за українську народну школу проводили по громадах активні селяни й міщани та відомі  тодішні діячі Лук’ян Кобилиця на Буковині, Іван Капущак на Прикарпатті.

Гуцули боролися за відкриття фахових шкіл в краю і домоглися їх з’яви в Коломиї, де з 1887 року діяла гончарна школа. Згодом тут у 1891 році відкрилася школа дерев’яного промислу. Далі виникає краєва ткацька школа в Косові (1893 рік), п’ятикласна школа  "з доповнюючим курсом сільського господарства” та школа різьбярства у Ясінях. За розвитком освіти на Гуцульщині активно боровся Ю.Федькович, який влучно порівнював дитину без школи з селянином без землі, ріллею без плуга, вівцями баз огорожі, рибою без води. Він став прекрасним педагогом-просвітителем.

У цей же час на Гуцульщині працюють ряд письменників, художників, композиторів, діячів культури, які теж доклали рук до розвитку освіти, хоча в цілому ще дуже багато гуцулів залишалися неграмотними.