Ті гуцули, що залишилися в  рідних горах, розвивали домашні промисли. Справедливо етнограф Володимир Шухевич у відомій праці "Гуцульщина” писав, що "в ніякім  іншім закутку нашої Русі не відігравав домашній промисел так важливої, нігде не є він так загальним добром усіх, як у гуцулів”. І на диво не лише в Україні ці промисли на Гуцульщині переросли у високохудожнє народне прикладне і декоративне мистецтво, яке в ХІХ –ХХ ст. набуло свого класичного розвитку. Той же Я.Головацький в 1878 році підкреслював, що "це мистецтво зовсім не перейнято від німців, ні від Заходу, а все в них саморобне і по переказах зберігається і переходить із покоління в покоління від самих, може бути доісторичних часів”.

Якими домашніми промислами займаються гуцули? Це, в першу чергу, гончарство, ткацтво, кушнірство, різьбярство, дерев’яні роботи, шкіряні та вовняні вироби, які відзначаються високою якістю. Вони прикрашали експозиції  музеїв і виставок не лише на Україні, але й у всьому світі. Україна гордиться своїми талановитими дітьми з Гуцульського краю. Це майстри з Косівщини, Коломийщини, Наддвірянщини, Рахівщини, їхні вироби здобували найвищі нагороди на світових виставках (тут можна використати місцевий матеріал).

Виникає природне запитання: як у неймовірних злиднях гуцули умудрилися створювати чудові мистецькі витвори з дерева, шкіри, металу і глини? Воно цікаве. І можна відповісти на нього: властиві гуцулові талант, фантазія і винахідливість, вочевидь, закладені в генах. Щоб вижити, верховинець мусив укласти у свій витвір душу, та й природа Карпат цьому допомагала.